Przejdź do głównego menu Przejdź do sekcji głównej Przejdź do stopki

Artykuły

Tom 12 (2021)

Narodowa Demokracja wobec kwestii ukraińskiej w II Rzeczypospolitej

  • Adam Krychowski
Przesłane
28 grudnia 2021
Opublikowane
28-12-2021

Abstrakt

National Democracy in the face of the Ukrainian issue in the Second Polish Republic

The national party in the Second Polish Republic invariably criticized Piłsudski’s federal and Promethean concept. It was also against any attempts to reach an agreement with the Ukrainians. They were treated as a threat to the Polish raison d’état. Proposals to create autonomy in areas with a large percentage of the Ukrainian population were considered unacceptable. The opinion of the National Democracy in the interwar period was highly unfavourable to any manifestations of Ukrainian activity. Political, economic, cultural or educational activities were considered hostile or at best unfriendly to Polish statehood. The issue of Ukrainian sabotage and terrorist activities was also eagerly raised by the National Democrats. The negative position was also influenced by the cooperation of the OUN with Germany, which occupied a special place in the doctrine of the National Democracy and was considered Poland’s main enemy. With the outbreak of World War II, the Polish-Ukrainian conflict seemed to escalate, which made the dialogue between the two sides more difficult and put a serious question mark on possible cooperation. The blame for this state of affairs should be divided on both sides, among whom grew nationalist atmosphere. In mutual Polish-Ukrainian relations, we unfortunately feel the effects of these events until today.

 

Народна демократія і українське питання у Польській Республіці

Позиція народно-демократичного табору з українського питання у Польській Республіці значною мірою була результатом важкої спільної історії обох народів. Початки можна простежити ще у Речі Посполитій. Варто згадати козацькі повстання. Однак ключовим періодом для розвитку відносин між сусідніми слов'янськими народами було ХІХ століття. Це час розвитку національної свідомості та появи сучасних національних рухів. Описуючи причини польсько-українського протистояння, необхідно також згадати релігійні питання. Переважна більшість поляків – католики. Це відіграло дуже важливу роль у народно-демократичній ідеології, оскільки ендеки загалом ототожнювали польськість із римо-католицькою вірою. У Галичині більшість українського населення складали греко-католики. Однак у випадку підросійських земель, таких як Волинь, православ'я явно домінувало. Національна активність українців починає помітно зростати наприкінці XIX століття. Створення Української радикальної партії в 1890 р. стало вагомою подією. Саме з цього угруповання пізніше виникли ще дві партії: Українська націоналдемократична партія та Українська соціал-демократична партія. Початок ХХ століття – це період подальших ускладнень у польсько-українських відносинах. Після закінчення Першої світової війни українці намагалися створити власні незалежні держави. Проголошені Західноукраїнська Народна Республіка та Українська Народна Республіка виявились лише ефемерами. На такий стан речей найбільше вплинула міжнародна ситуація, яка була вкрай несприятливою для української незалежницької діяльності. Результатом майбутніх рішень став поділ земель, заселених українцями, переважно між Польською Республікою та Радянським Союзом. Ситуація на колишніх східних теренах Речі Посполитої відразу після закінчення Першої світової війни деякий час була дуже складною. Такий стан справ значною мірою був зумовлений відсутністю міжнародного врегулювання статусу цих теренів. В результаті домовленостей 25 червня 1919 р. Польщі надано тимчасове врядування над Східною Галичиною. У 1923 році було вирішено остаточно приєднати цю територію до Польської Республіки. Національний табір послідовно критикував федеративну та прометеїстьску концепції Пілсудського. Він також був проти будь-яких спроб домовитись з українцями. До них ставились як до загрози польській державі. Пропозиції щодо створення автономії на територіях з великим відсотком українського населення вважалися неприйнятними. Позиція народної демократії в міжвоєнний період була вкрай несприятливою для будь-яких проявів української діяльності. Політична, економічна, культурна чи освітня діяльність вважалася ворожою або в кращому випадку недружною до польської державності. Ендеки охоче порушували питання про українські диверсії та терористичну діяльність. На негативну позицію вплинула також співпраця ОУН з Німеччиною, яка в доктрині народної демократії займала особливе місце і вважалася головним ворогом Польщі. З наближенням Другої світової війни польсько-український конфлікт, здавалося, загострювався, що ускладнювало діалог між двома сторонами та ставило можливу співпрацю під серйозний знак питання. Вину за такий стан справ слід покласти на обидві сторони, серед яких зростали націоналістичні настрої.