• Towards a Neighbourhood Economic Area – Enhanced Economic Cooperation between the European Union and Its Neighbours within the European Neighbourhood Policy

Towards a Neighbourhood Economic Area – Enhanced Economic Cooperation between the European Union and Its Neighbours within the European Neighbourhood Policy

Adriana Kalicka-Mikołajczyk
Google Scholar Adriana Kalicka-Mikołajczyk
Publikacja:

Abstrakt

Dążąc do utworzenia Sąsiedzkiego Obszaru Gospodarczego – wzmocniona współpraca handlowa pomiędzy Unią Europejską a państwami sąsiedzkimi w ramach Europejskiej Polityki Sąsiedztwa

Dla większości państw sąsiedzkich, z wyjątkiem Izraela, Unia Europejska UE jest najważniejszym partnerem handlowym, z tego powodu dostęp do unijnego rynku wewnętrznego jest dla tych państw kluczowym zagadnieniem, który w perspektywie długoterminowej może pomóc w realizacji jednego z celów ustanowionej w 2004 r. Europejskiej Polityki Sąsiedztwa EPS, jakim jest wzrost dobrobytu i likwidacja ubóstwa. Z tego powodu w postanowieniach przyjętego 8 XI 2015 r. komunikatu możemy przeczytać, iż UE i państw sąsiedzkie postanowiły, iż stopniowo należy dążyć do utworzenie sąsiedzkiego obszaru gospodarczego. Zasadnicze natomiast pytania, które należy sobie postawić i spróbować udzielić odpowiedzi brzmią: w jaki sposób ten obszar ma powstać oraz jakie będą w jego ramach zasady i mechanizmy współpracy?
    Szczegółowa analiza komunikatu wskazuje, iż sąsiedzki obszar gospodarczy ma powstać i funkcjonować w oparciu o zawarte z państwami sąsiedzkimi umowy ustanawiające pogłębioną i kompleksową strefę wolnego handlu DCFTA. Umowy takie zostały podpisane w dniu 27 VI 2014 r. z Gruzją, Mołdawią i Ukrainą, a 24 XI 2017 r. z Armenią. Natomiast, w dniu 14 XII 2011 r. Rada upoważniła Komisję Europejską do rozpoczęcia dwustronnych negocjacji z Egiptem, Jordanią, Marokiem i Tunezją. Poprzez utworzenie DCFTA ma nastąpić intensyfikacja wzajemnej współpracy handlowej; wzrost inwestycji bezpośrednich; poprawa klimatu inwestycyjnego; poprawa, jakości produktów i usług oraz zwiększenie konkurencyjności gospodarek państw sąsiedzkich. Widoczna jest zatem zmiana podejścia UE w stosunku do jej sąsiadów, wynikając z faktu, iż państwom tym UE nie zaproponowała ustanowienia «zwykłej» strefy wolnego handlu, ale pogłębioną i kompleksową strefę wolnego handlu. Podpisane Porozumienia ustanawiające DCFTA obejmują o wiele szerszy, niż dotychczas, wynikający z unijnej praktyki tworzenia stref wolnego handlu, zakres przedmiotowy współpracy. Widoczne są pomiędzy nimi zarówno podobieństwa, jak i zasadnicze różnice. Do pierwszych należy zaliczyć: liberalizację handlu na skutek zniesienia taryf celnych importowych i eksportowych oraz opłat o podobnych skutkach na towary wyprodukowane w UE i w krajach partnerskich; zniesienie barier technicznych w handlu oraz ograniczeń dla importu z wyjątkiem tych, które dozwolone są przez WTO oraz postanowienia dotyczące: konkurencji, ochrony własności intelektualnej, współpracy sanitarnej i fitosanitarnej oraz płatności bieżących i przepływu kapitału. Do zasadniczych różnic natomiast należą: stopniowe przyjęcie przez kraje partnerskie acquis de l’Union w obszarze handlu i gospodarki, w tym również handlu usługami; zapewnienie takich samych warunków dla prowadzenia działalności gospodarczej dla podmiotów gospodarczych pochodzących z krajów partnerskich i UE; współpracę w obszarach ceł i ułatwień handlowych; współpracę w sektorze energetycznym; uczestnictwo krajów partnerskich w niektórych agencjach i programach UE; postanowienia dotyczące: handlu i zrównoważonego rozwoju, zamówień publicznych, utworzenie komitetów eksperckich oraz forów dialogu, dotyczących poszczególnych obszarów współpracy uregulowanych w postanowieniach porozumienia ustanawiającego DCFTA, np. współpracy sektorowej, zrównoważonego rozwoju, norm sanitarnych i fitosanitarnych itp. oraz wprowadzenia nowych procedur rozwiązywania sporów handlowych, które są podobne do mechanizmu rozstrzygania sporów na forum Światowej Organizacji Handlu.
    Najnowszej generacji umowy stowarzyszeniowe zawarte z państwami Europy Wschodniej i Kaukazu Południowego oraz negocjowane z państwami basenu Morza Śródziemnego, należą do najnowszej generacji umów stowarzyszeniowych, których cechą jest ustanowienie bliskich, wzmocnionych i pogłębionych relacji pomiędzy stronami, określanych w literaturze, jako tzw. «integration-oriented agreements». Umowę charakteryzują trzy cechy: po pierwsze, bardzo szeroki zakres przedmiotowy współpracy pomiędzy stronami; po drugie, złożoność, która odnosi się do wysokiego poziomu ambicji wzajemnej współpracy, gdyż celem umowy jest integracja gospodarcza krajów stowarzyszonych z unijnym rynkiem wewnętrznym poprzez ustanowienie DCFTA, która jak przedstawiono powyżej wymaga podjęcia szerokich działań krajowych mających na celu zbliżenie ustawodawstwa wewnętrznego do prawa UE i stworzenie mechanizmów zabezpieczających jednolitą ich interpretację i efektywną implementację oraz po trzecie, warunkowość, która zawarta została w preambule, w której możemy przeczytać, iż «stowarzyszenie polityczne i integracja gospodarcza państw sąsiedzkich z UE będą zależały od postępów w jego implementacji, a także osiągnięć w zapewnianiu poszanowania wspólnych wartości oraz postępów w osiąganiu zbliżenia do UE pod względem politycznym, gospodarczym i prawnym».



Торговельна співпраця між ЄС та партнерськими країнами у межах Європейської політики сусідства на шляху до утворення Економічної зони країн-сусідів

Для більшості країн, що входять до Європейської політики сусідства, за винятком Ізраїлю, саме Європейський Союз ЄС є найважливішим торговельним партнером, а тому доступ до внутрішнього євросоюзного ринку для згаданих країн є ключовим питанням, котре в довготерміновій перспективі може допомогти в реалізації одного із головних пунктів мети, визначеної 2004 року Європейською політикою сусідства ЄПС, а саме: зростання добробуту та боротьба з бідністю. Прийнята постанова ЄС і сусідськими країнами 8.11.2015 року зокрема декларує, що треба поетапно рухатися до утворення економічної зони країн-сусідів. З цього приводу виникає суттєве питання, яке треба задати собі кожній країні: як має створитися така зона і які основи та механізми співпраці діятимуть у її межах?
    Детальний аналіз повідомлення дає підстави ствердити, що Економічна зона країн-сусідів повинна виникнути і функціонувати на підставі підписаних угод зі сусідськими країнами, що передбачатимуть поглиблену та комплексну сферу вільної торгівлі DCFTA. Такі угоди були прийняті 27.06.2014 р. з Грузією, Молдовою та Україною, а 24.11.2017 р. – із Вірменією. Натомість, 14.12.2011 р. Рада уповноважила Європейську Комісію розпочати двосторонні переговори з Єгиптом, Йорданією, Марокко і Тунісом. Через утворення DCFTA повинне настати пожвавлення взаємної торговельної співпраці; зростання прямих інвестицій; покращення інвестиційного клімату; покращення якості продуктів та послуг, а також збільшення конкурентоздатності економік сусідських країн. Отже, можна зауважити помітну зміну підходу ЄС щодо своїх сусідів, зважаючи на факт, що тим країнам ЄС не запропонував встановлення «звичайної» сфери вільної торгівлі, а тільки поглиблену та комплексну зону вільної торгівлі. Підписаний Договір про встановлення DCFTA передбачає значно ширший, ніж досі, масштаб предметної співпраці, що виникає з євросоюзної практики творення зони вільної торгівлі. Помітними є між ними і подібності, і розбіжності. До категорії перших варто віднести: лібералізацію торгівлі шляхом ліквідації митних тарифів на експорт та імпорт, а також подібних оплат за товари, що вироблені в ЄС та в партнерських країнах; ліквідація технічних перешкод у торгівлі та обмежень для імпорту, за винятком тих, котрі є дозволені WTO та постанови, що торкаються конкуренції, охорони інтелектуальної власності, співпраці в санітарній та фітосанітарній сферах; поточних оплатах та обігу капіталу. До принципових відмінностей належать: поетапне прийняття партнерськими країнами acquis de l’Union у сфері торгівлі та економіки, в тому числі також торгівлі послугами; забезпечення рівних умов для ведення економічної діяльності суб’єктам господарювання із партнерських країн та ЄС; співпрацю у сфері мита та торговельних пільг; співпрацю в енергетичному секторі; участь партнерських країн у деяких організаціях та програмах ЄС; постанови на предмет: торгівлі та сталого розвитку, державних закупівель, утворення експертських комітетів, а також форумів діалогу, відносно конкретних сфер співпраці, що регулюються положеннями DCFTA, наприклад, співпраці секторів, сталого розвитку, санітарних та фітосанітарних норм і т. д., а також упровадження нових механізмів вирішення торговельних спорів, за аналогією до процедури вирішення суперечностей на форумі Світової організації торгівлі.
    Угоди про асоціацію нової хвилі, що підписані з державами Східної Європи та Південного Кавказу, як і ті, що в процесі підготовки зі Середземноморськими країнами належать до угод про асоціацію найновішого типу, характерною рисою котрих є встановлення близьких та поглиблених відносин поміж сторонами, що кваліфікується у фаховій літературі як: «integration-orientedagreements». Цій угоді властиві три риси: по-перше, дуже широкий діапазон предметної співпраці між сторонами; по-друге, складність, що виникає з високого рівня очікувань із взаємної співпраці, оскільки метою угоди є економічна інтеграція асоційованих країн-членів із євросоюзним внутрішнім ринком шляхом встановлення DCFTA. А вона, як вище було згадано, вимагає активізації широких дій у країні, маючи на меті зближення внутрішнього законодавства до права ЄС і створення механізмів, які гарантуватимуть одностайну їх інтерпретацію та ефективну імплементацію; по-третє, умовність, яка закладена в преамбулі, в якій зокрема йдеться, що «політична асоціація та економічна інтеграція сусідських країн з ЄС залежатиме від просунення кроків його імплементації, а також здобутків у забезпеченні дотримання спільних цінностей та поступу на шляху зближення до ЄС у призмі політики, економіки та права».

Pobierz artykuł PDF

Zamierzasz pobrać artykuł darmowy. Tutaj znajdziesz informacje o zasadach pobierania darmowych artykułów z bazy.