• Sprawa odwołania wojewody lwowskiego Kazimierza Grabowskiego

Sprawa odwołania wojewody lwowskiego Kazimierza Grabowskiego

Józef Koredczuk
Google Scholar Józef Koredczuk
Publikacja:

Abstrakt

The case of dismissal of the Lviv voivode, Kazimierz Grabowski

Kazimierz Grabowski was the first voivode of Lviv after Poland had regained independence and after the eastern border of the Republic of Poland had been demarcated and after the administrative division in the eastern borderlands had been introduced. He became a publicly known figure, being one of the participants in the attack on the Chief of State, Józef Piłsudski, in September 1921. In 1923, when as a part of the so-called the government of “Chjeno-Piast” Władysław Kiernik became the Minister of the Interior, Grabowski fell into a conflict with him, as a result of which Grabowski was dismissed from the position of voivode. Grabowski’s appeal against this decision was the subject of proceedings before the Supreme Administrative Tribunal. This court proceedings showed that the Minister’s decision was inconsistent with the provisions on the appointment of voivodes and that the Minister exceeded his powers in this respect, combined with the violation of the powers of the Council of Ministers and the Head of State (President of the Republic of Poland). It was also inconsistent with the basic legal acts defining the status of the voivode at that time, i.e., the Act of August 2, 1919 on the organization of administrative authorities of the II instance (called the act on the organization of provinces) and inconsistent with the Act of February 17, 1922 on the state civil service (the so-called official pragmatics). The described case is an example of some politicians’ approach to obeying the law, which we also encounter today.

 

Справа відставки львівського воєводи Казімєжа Ґрабовського

Казімєж Ґрабовський став першим воєводою Львова після того, як Польща відновила незалежність, визначила східний кордон та запровадила адміністративний поділ на прикордонних землях. Він був призначений губернатором Львова указом Начальника держави 23 квітня 1921 р., однак Ґрабовський обійняв посаду лише 1 вересня 1921 р. після поділу колишнього Королівства Галичини та Лодомерії на воєводства та ліквідації Намісництва Галичини. Він став відомою фігурою, був однією з жертв замаху на Начальника держави Юзефа Пілсудського у вересні 1921 року, під час його візиту до Львова на відкриття Міжнародної східної виставки. Виконавцем замаху на маршала був український націоналіст Степан Ярослав Федак. Воєвода Ґрабовський, що супроводжував Пілсудського, зазнав легких поранень. Це була перша публічна церемонія воєводи Ґрабовського, де він представляв своє воєводство, що дуже невдало для нього закінчилася. У 1923 р., коли у рамках т. зв. уряду “Хєно-П’ясту” Владислав Кєрнік став міністром внутрішніх справ, Ґрабовський вступив з ним у конфлікт, внаслідок чого був звільнений з посади воєводи. Відкликання Ґрабовського стало предметом провадження у Вищому адміністративному трибуналі. Розгляд справи в Трибуналі показав, що рішення міністра суперечить положенням про призначення воєвод і що він перевищив свої повноваження та права, надані Радою міністрів та Начальником держави (Президентом Республіки Польща). Це також суперечило основним правовим актам, що визначали статус воєводи на той час, зокрема Закону від 2 серпня 1919 р. про організацію адміністративних органів другої інстанції (про організацію воєводств) та Закону від 17 лютого 1922 р. про державну громадянську службу (так звана службова прагматика). На думку Вищого адмініст ративного трибуналу, помилковість рішення міністра Кєрніка полягала в тому, що його процедура не передбачалася у відповідних законах. Основним юридичним питанням у цій справі було те, чи мав міністр законне право, нехтуючи засадами службової прагматики від 17 лютого 1922 р., послати воєводу у примусову відпустку та призначити виконуючим обов'язки одного зі його чиновників, якого не назначали на посаду воєводи. Так звана відпустка до наступного “наказу” у справі, надана воєводі без його прохання та проти його волі, була поняттям, невідомим у Законі про державну службу. У цьому випадку, однак, він став формою відсторонення, незалежно від того, тимчасово чи назавжди, від виконання службових обов'язків, закріплених за посадою. У світлі вищезазначених положень таке відсторонення ніколи не належало до компетенції міністра внутрішніх справ, як за Законом про державну громадську службу, так і за Законом про організацію воєводств. Посилаючись на Закон про державну громадську службу, Трибунал наголосив, що єдиними відомими процедурами звільнення посадової особи в цьому Законі є усунення або відсторонення від служби правочинним указом влади, виданим за діючим законом або ухвалою дисциплінарної комісії. Інші процедури, особливо щодо цієї справи, були неврегульовані цим законом і в ст. 33 чітко заборонені. Тільки коли в результаті зміни в організації органів влади для чиновника тимчасово не було відповідної посади того самого рангу в тому самому відомстві державного управління, тоді, відповідно до ст. 54 Закону, він переходив у “недіючий стан”, що врешті застосували до воєводи Ґрабовського. Це була єдина можливість відсторонення чиновника від виконання обов'язків без звільнення зі служби. І навіть це за Законом про державну громадську службу було можливим за умови відповідного рішення цілої Ради міністрів, а не одного міністра. Правовий статус воєводи у початковий період після відновлення Польщею незалежності не був повністю адаптований до політичної ситуації, беручи до уваги, хто на той час був Начальником держави (згодом президентом республіки), який був поділ політичних сил у сеймі, які політичні групи формували уряд, хто на той час був міністром внутрішніх справ. Воєводу призначав президент, але той підпорядковувався міністру внутрішніх справ, а офіційно – голові Ради міністрів та окремим міністрам. На практиці найважливішим для тих, хто обіймав цю посаду, був міністр внутрішніх справ. Кожен міністр, як правило, після зайняття посади вносить кадрові зміни, вибираючи людей, з якими бажає співпрацювати. Можна сказати, що формування цього принципу в польській політичній системі стало головною причиною конфлікту між воєводою Ґрабовським та міністром Кєрніком. Описаний казус також є прикладом підходу деяких політиків до дотримання закону, з яким ми також зустрічаємось сьогодні.

Pobierz artykuł PDF

Zamierzasz pobrać artykuł darmowy. Tutaj znajdziesz informacje o zasadach pobierania darmowych artykułów z bazy.