Wielka Zapora Odrodzenia Etiopii – zarys problemu

Abstrakt

Grand Renaissance Ethiopian Dam – Outline of the problem

In the Nile basin, there has been a conflict between Ethiopia, Egypt and Sudan over the construction of Grand Ethiopian Renaissance Dam (GERD) by Ethiopia. Egypt and Sudan, relying on the alleged historical title to the waters of the entire Nile, are demanding that this project be abandoned, eventually threatening to take military action. For Ethiopia, the construction of this installation is an opportunity for development, as it will contribute to the country’s energy independence and improve the possibility of irrigating farmland. Since 2011, when the announced commencement of the implementation of the plans has been announced, talks between states, supported by third states (even great powers) and international organizations, have been ongoing. So far, no agreement has been reached, although the 2015 Declaration has offered some chance for a peaceful solution. Unfortunately, countries have moved away from it, preferring the less friendly ways of resolving this dispute.

In fact, there may be several solutions to the present situation. The first of the most dangerous is an armed conflict; the second is finding an agreement that guarantees the rights of all riparian states; the third is to maintain the status quo, in which no one trusts anyone, states take action on their own, which in turn may lead to the degradation of the Nile. It is also worth noting that none of the conflict states takes into account the environmental effects of the work carried out, or the possible climate changes, leading to extreme phenomena such as periods of very high rainfall and subsequent long periods of drought. The interests and needs of all river basin states are equally important and they all have the right to use the river safely on equal terms, without infringing the rights of their neighbours.

Ethiopia has the right to use the waters of the Blue Nile, but under international law, this should not lead to permanent damage to Egypt and Sudan. The question to which we do not know the answer is whether it is possible at all, having in mind the expectations of the lower basin states.

Гребля Великого Ефіопського Ренесансу – нарис проблеми

Ніл – одна з найдовших рік у світі. Весь басейн ріки відіграє надзвичайно важливу економічну роль в 11-ти країнах як джерело питної води та енергії для гідроелектростанцій. Ріка не є чиєюсь власністю, і держави її басейну, згідно з міжнародним правом, мають компетенцію використовувати її води. Останнім часом особливе занепокоєння на міжнародному рівні викликав конфлікт між трьома країнами: Ефіопією, Єгиптом та Суданом. Причиною розбрату стали роботи на Голубому Нілі, витоки якого знаходяться в Ефіопії. Перш ніж Ніл впадає в море, він протікає через Ефіопію та пустельні райони Судану та Єгипту. Голубий Ніл, який зливається з Білим Нілом у Судані, дає близько 75% від загальної кількості води, що тече в Нілі від Хартума до гирла. Це дозволяє зрошувати сільськогосподарські поля в Судані та Єгипті та збудувати гідроелектростанцію. Країною, яка найменше використовує свої ресурси, є Ефіопія, хоча саме з її території води, багаті мінералами, живлять нижню течію басейну річки. У ХІХ – на початку ХХ ст. Великобританія з перемінним успіхом намагалася забезпечити Єгипту право на води Нілу. Ефіопія, хоча і не змогла проводити гідрологічні роботи на своїй території, досить ефективно виступила проти будь-яких нормативних актів, які позбавляли б її права користуватися водами Нілу.

Політичні, економічні та соціальні зміни за останні роки змусили держави басейну Нілу розпочати роботу, спрямовану на створення єдиної правової системи для всієї річки. Єгипет і Судан, спираючись на історичний титул та угоду 1959 року, категорично проти будь-яких дій, які можуть обмежити їх доступ до води. Ефіопія, побачивши можливість розвитку, вирішила скористатися Голубим Нілом і розпочати будівництво найбільшої дамби в Африці, відомої як Гребля Великого Ефіопського Ренесансу (ГВЕР). Це призвело до політичного конфлікту між трьома країнами, в якому наводяться аргументи, пов’язані з правом користування річкою, що протікає через територію країни, історичним титулом, чинністю угод, укладених у колоніальний період, і шкодою третім країнам. Ефіопія отримала погрози військового втручання. Усі ці проблеми є результатом політики європейських країн в регіоні, головним чином Великобританії, протягом колоніального періоду та відсутності компромісу між державами басейну, який чітко визначав би правила використання Нілу державами, розташованими в його долині.

Юридична суперечка між Ефіопією, Єгиптом та Суданом на разі ведеться мирно, і до її вирішення залучено великі держави і міжнародні організації. Декларація 2015 року дала надію на швидке закінчення конфлікту, але сторони швидко відступили від її положень. Нині немає прогресу в переговорах, що стало причиною посилення позицій, представлених сторонами. Державам бракує взаємної довіри, є серйозні занепокоєння щодо доступу до питної та промислової води. Єгипет серйозно стурбований впливом ГВЕР на асуанську конструкцію та питання кількості води, необхідної для зрошення сільськогосподарських угідь. Нехтуючи потребами інших країн, Єгипет також розпочав проект з доставки води з озера Насера на Синай та будівництво нового водосховища. На думку Єгипту, води Нілу повинні бути його виключною власністю. Здається, там не розуміють, що їхня гегемонія уже закінчилась, і країни верхньої течії також мають право на воду. Насправді ситуація, що склалася, має кілька потенційних вирішень. Перше з найнебезпечніших – збройний конфлікт; друге – пошук компромісу, який гарантує права всіх держав басейну; третє – підтримка статус-кво, при якому ніхто нікому не довіряє, держави вживають заходів самостійно, що в свою чергу може призвести до деградації Нілу. Варто також зазначити, що жодна з країн конфлікту не бере до уваги екологічні наслідки проведених робіт або можливі зміни клімату, що призводять до екстремальних явищ, таких як періоди дуже високих опадів і подальші тривалі періоди посухи. Інтереси та потреби всіх держав річкового басейну однаково важливі, і всі вони мають право безпечно використовувати річку на рівних умовах, не порушуючи прав своїх сусідів.