• Supervisory Review in Post-Soviet Legal Systems: Forward to the Rule of Law or Back to Soviet Survivals?

Supervisory Review in Post-Soviet Legal Systems: Forward to the Rule of Law or Back to Soviet Survivals?

Nazar Stetsyk
Google Scholar Nazar Stetsyk
Publikacja:

Abstrakt

Перегляд судових рішень в порядку нагляду в пост-радянських правових системах: вперед до верховенства права чи назад до радянських пережитків?

У статті досліджено стан інституту перегляду судових рішень в порядку нагляду у пострадянських правових системах та визначено, чи він свідчить про рух цих систем у напрямку до верховенства права, чи навпаки – назад у радянське минуле.
    Проаналізовано доктринальне обґрунтування інституту перегляду у радянській юридичній науці, чинне законодавства пост-радянських країн, практику Європейського суду з прав людини у справах проти пост-радянських держав, які є членами Ради Європи, а також практику конституційних судів пост-радянських держав.
    У радянській правовій доктрині інститут перегляду обґрунтовувався як перевага соціалістичного права, яка суттєво відрізняла його від буржуазного права.
    Радянську модель інституту перегляду в порядку нагляду, незважаючи на зміни протягом історії його функціонування, можна охарактеризувати такими істотними ознаками: 1 лише судові рішення, які набрали юридичної сили, могли бути переглянуті в порядку нагляду; 2 ініціаторами перегляду могли бути лише спеціально уповноважені законом посадові особи та органи влади: сторони та інші учасники справи не могли ініціювати перегляд судових рішень в порядку нагляду, вони могли лише звертатись до уповноважених посадових осіб та органів влади про таку необхідність; 3 предметом перегляду в порядку нагляду були як питання законності питання права, так і обгрунтованості питання факту судових рішень; 4 обсяг перегляду в порядку нагляду не обмежувався підставами та аргументами протесту, і судове рішенняпідлягало перегляду в цілому; 5 не було часового обмеження щодо можливості звернення з протестом на судове рішення, що набрало чинності.
    Після розпаду Радянського Союзу частина пост-радянських держав у різний час стали членами Ради Європи та зобов’язались виконувати міжнародні зобов’язання щодо визнання принципу верховенства права та поваги та захисту прав людини, зокрема права на справедливий суд.
    Відповідно до європейських правових стандартів функціонування радянської моделі інституту перегляду суттєво порушувало принцип верховенства права, зокрема такі його складові як правову визначеність та принцип res judicata. Таким чином пострадянські держави мали б відмовитись від радянської моделі інституту перегляду.
    Відтак частина таких пост-радянських держав, як Грузія, Естонія, Молдова та Україна відмовилась від інституту перегляду повністю. Така відмова була політичним рішенням законодавчої влади цих країн та проявилась у прийнятті нових або внесенні змін у чинні закони про судову владу та процесуальні кодекси. Відмова від інституту перегляду у цих країнах не відбувалась під впливом визнання цього інституту таким, що не відповідає конституції. Важливий вплив на відмову у цих країнах від інституту перегляду здійснив Європейський суд справ людини. Розгляд та Європейським судом з прав людини справ проти цих держав у зв’язку із використанням інституту перегляду та визнання у них порушення права на справедливий суд стимулювало державну владу скасувати інститут перегляду. Таким чином, можна констатувати, що ці держави підтвердили рух їх правових систем у напрямку утвердження верховенства права.
    Інша частина пост-радянських держав, що також є членами Ради Європи –Азербайджан, Вірменія, Латвія, Литва та Росія, не відмовились повністю від інституту перегляду, а суттєво його трансформували.
    Трансформована модель інституту перегляду у цих пост-радянських країнах характеризується такими істотними ознаками: 1 офіційна відмова від термінології «нагляд», «наглядова інстанція», «перегляд в порядку нагляду» та ін.; 2 спеціально уповноважені особи та органи влади можуть звернутись до суду наглядової інстанції не за власною ініціативою, але лише за ініціативою осіб, які звернулись до цих уповноважені особи та органи влади; 3 інші особи також можуть звертатись до суду наглядової інстанції, поряд із спеціально уповноваженими особами та органами влади; 4 спеціально уповноважені особи та органи влади можуть звернутись до суду наглядової інстанції лише у тих справах, в яких вони брали участь; 5 предметом перегляду в порядку нагляду є лише питання законності питання права, а не питання обґрунтованості питання факту; 6 обсяг перегляд в порядку нагляду обмежується лише доводами заявників; 7 запроваджуються строки, протягом яких можна звернутись за переглядом в порядку нагляду.
    На таку суттєву трансформацію інституту перегляду у цих державах також вплинув Європейський суд з прав людини. Однак, якщо у справах проти держав, в яких повністю відмовились від інституту перегляду, Європейський суд з прав людини був категоричним щодо порушення ним принципу правової визначеності, про що зазначав зокрема у справі «Совттрансавтохолдинг проти України», то у справах проти держав, в яких інститут суттєво трансформовано, підхід та позиція щодо порушення ним принципу правової визначеності стала більш гнучкою. Так, Європейський суд з прав людини у справі «Рябих проти Росії» обґрунтував, що «відступ від цього принципу виправданий лише тоді, коли це зумовлено обставинами істотного та переконливого характеру».
    Радянська модель інституту перегляду в порядку нагляду зберігається у не- змінному стані у тих пост-радянських державах, які не є членами Ради Європи. Переважно це держави Центральної Азії – Киргистан, Таджикистан, Туркменістан та Узбекистан. Винятком є така центрально-азійська країна, як Казахстан, у якій інститут перегляду суттєво трансформували. Також до пост-радянських держав, в яких зберігається радянська модель інституту перегляду, належить східноєвропейська держава – Білорусія. Однією відмінністю, яка істотно не впливає на збереження сутності радянської моделі інституту перегляду у цих державах, є запровадження строків оскарження в порядку нагляду.
    Незважаючи на те, що у конституціях цих держав також передбачено принци розподілу державної влади, проголошено незалежність судової влади та закріплено право на справедливий суд, у практиці конституційних судів обґрунтовується та визнається відповідність інституту перегляду в порядку нагляду цим конституційним вимогам.
    Констатовано, що ті пост-радянські держави, які є членами Ради Європи, відмовились та трансформували інститут перегляду в порядку нагляду, підтверджують рух до утвердження верховенства права, хоч в не в однаковий спосіб та в однаковій мірі. У частині пост-радянських держав, які переважно є центральноазійськими, зберігається у майже незмінному стані радянська модель інституту перегляду.



Oskarżenie wyroków sądowych w trybie nadzoru w systemach postsowieckich: do przodu do praworządności czy wstecz do sowieckich przeżytków?

Artykuł poświęcony jest analizie stanu instytucji zaskarżenia wyroków w trybie nadzoru w postradzieckich systemach prawnych oraz określeniu, czy świadczy to o rozwoju tych systemów w kierunku do praworządności, czy odwrotnie – w kierunku do radzieckiej przeszłości.
    Artykuł również mieści analizę doktrynalnego uzasadnienia instytucji nadzoru w radzieckiej nauce prawnej, obowiązujące ustawodawstwo postradzieckich państw, orzecznictwo Europejskiego Trybunału Praw Człowieka w sprawach przeciwko postradzieckim państwom, które są członkami Rady Europy, oraz orzecznictwo trybunałów konstytucyjnych postradzieckich państw.
    W radzieckiej doktrynie instytucja nadzoru rozpatrywana była jako przewaga socjalistycznego prawa, która znacznie różnie się od prawa burżuazyjnego. Radziecki model instytucji nadzoru, bez względu na zmiany w ciągu historii jego funkcjonowania, można scharakteryzować przez następujące istotne jego cechy: 1 wyłącznie obowiązujące wyroki sądu mogły być poddane nadzorowi; 2 inicjatorami nadzoru mogli być wyłącznie specjalnie upoważnieni do tego urzędnicy oraz organy władzy; strony oraz inni uczestnicy postępowania nie mieli prawa inicjować nadzoru wyroków sądów, mieli prawo wyłącznie zwrócić się do upoważnionych urzędników oraz organów władzy z odpowiednim podaniem; 3 przedmiotem nadzoru mogły być zarówno legalność kwestia prawa, jak i uzasadnienie kwestia faktu wyroków sądowych; 4 nadzór nie ograniczał się do podstaw i argumentów, zaznaczonych w skardze, wyrok rozpatrywany był w całości; 5 złożenie skargi na obowiązujący wyrok sądu nie miało ograniczeń czasowych.
    Po rozpadzie Związku Radzieckiego część postradzieckich państw została członkami Rady Europy i zobowiązała się do wykonywania standardów międzynarodowych w dziedzinie wyznania zasady nadrzędności prawa oraz szacunku i obrony praw człowieka, zwłaszcza prawa do sprawiedliwego sądu.
    Zgodnie z europejskimi standardami prawnymi funkcjonowanie radzieckiego modelu instytucji nadzoru znacznie naruszało zasadę nadrzędności prawa, zwłaszcza pewność prawa oraz zasadę res judicata. W związku z tym, państwa postradzieckie musiały zrezygnować z instytucji nadzoru.
    Tak więc część postradzieckich państw, takich jak: Gruzja, Estonia, Mołdowa oraz Ukraina, zrezygnowała z instytucji nadzoru całościowo. Była to polityczna decyzja władzy ustawodawczej tych państw i przejawiała się w przyjęciu nowych lub poprawek do istniejących ustaw dotyczących sądownictwa i kodeksów postępowania. Rezygnacja z instytucji nadzoru w tych państwach nie nastąpiła na podstawie konstytucji. Ważny wpływ na podjęcia odmowy miał Europejski Trybunał Praw Człowieka, ponieważ rozpatrywanie przez niego skarg przeciwko tym państwom na wykorzystywanie instytucji nadzoru oraz uznanie przez EPTCz naruszenia prawa do sprawiedliwego sądu było jednym z czynników prowadzących do skasowania tej instytucji. W związku z tym można konstatować, że wskazane państwa wybrały kierunek rozwoju swoich systemów prawa w stronę stwierdzenia praworządności.
    Inna część postradzieckich państw, które także są członkami Rady Europy – Azerbejdżan, Armenia, Łotwa, Litwa oraz Rosja, nie zrezygnowały całkiem z tej instytucji, ale znacznie ją przekształciły. Transformowany model instytucji nadzoru we wskazanych państwach postradzieckich charakteryzuje się następującymi istotnymi cechami: 1 oficjalną rezygnacją z terminów «nadzór», «nadzorcza instancja», «rozpatrzenie sprawy w trybie nadzoru» i in.; 2 specjalnie upoważnieni urzędnicy oraz organy władzy nie mają prawa zwrócić się do sądu z własnej inicjatywy, lecz tylko na podstawie podania od osób, które zwróciły się do nich; 3 inne osoby także mają prawo zwrócić się do sądu nadzorczej instancji, równolegle ze specjalni upoważnionymi urzędnikami oraz organami władzy; 4 specjalnie upoważnieni urzędnicy oraz organy władzy mają prawo zwrócić się sądu nadzorczej instancji wyłącznie w tych sprawach, w których byli stroną; 5 przedmiotem rozpatrywania może być tylko kwestia legalności kwestia prawa, lecz uzasadnienie kwestia faktu już nie; 6 nadzór ograniczony tylko argumentami skarżących; 7 określone zostały także terminy zwrócenia się do sądu w trybie nadzoru.
    Na taką transformację także miał wpływ Europejski Trybunał Praw Człowieka. W sprawach przeciwko państwom, gdzie skasowano instytucję nadzoru, Europejski Trybunał Praw Człowieka był kategoryczny w stwierdzeniu naruszenia zasady pewności prawa, co zaznaczono p. w sprawie «Sovtransavto Holding przeciwko Ukrainie», lecz w sprawach przeciwko państwom, które znacznie przekształciły instytucję nadzoru, podejście i stanowisko wobec naruszenia zasady pewności prawa były znacznie bardziej elastyczne. Europejski Trybunał Praw Człowieka w sprawie «Ryabyh przeciwko Rosji» zaznaczył «odstąpienie od wskazanej zasady będzie uzasadnione tylko wtedy, gdy będzie to spowodowane istotnymi oraz przekonującymi okolicznościami».
    Radziecki model instytucji nadzoru został zachowany w niezmiennym stanie tylko w tych państwach postradzieckich, które nie są członkami Rady Europy. Głównie są to państwa Azji Środkowej – Kirgistan, Tadżykistan, Turkmenistan oraz Uzbekistan. Wyjątkiem jest Kazachstan, gdzie instytucja nadzoru została znacznie zmodernizowana. Do państw, gdzie została zachowana instytucja nadzoru należy również Białoruś. Jedyną różnicą jest to, że został ustalony termin zaskarżenia w trybie nadzoru.
    Bez względu na to, że w konstytucjach wskazanych państw również przewidziano zasadę podziału władz, zadeklarowano niezawisłość władzy sądowniczej oraz zagwarantowano prawo do sprawiedliwego sądu, w orzecznictwie trybunałów konstytucyjnych uzasadnia się oraz uznaje się zgodność instytucji nadzoru z wymogami konstytucyjnymi.
    Stwierdzono, że państwa postradzieckie, które są członkami Rady Europy i które skasowały instytucję nadzoru, potwierdzają rozwój w kierunku ustanowienia praworządności, choć nie w ten sam sposób ani w tym samym stopniu. W części państw postradzieckich, które są głównie państwami Azji Środkowej, sowiecki model instytucji nadzoru pozostaje prawie niezmieniony.

Pobierz artykuł PDF

Zamierzasz pobrać artykuł darmowy. Tutaj znajdziesz informacje o zasadach pobierania darmowych artykułów z bazy.