Przestrzenna dyslokacja ośrodków władania

Abstrakt

Столичність для державності є важливим явищем. З нею пов’язується володіння, яке здійснюється в якомусь коткретному місці на Землі. В найпростішому інструментальному розумінні — столиця знаходиться там, де перебуває правитель. У простій, позбавленій розбудованої аґломерації, монократії центр здійснення влади не є тісно зв’язаним з якою-небудь посілістю, оскільки перебуває там, де знаходиться правитель. Особливо виразним це явище проявляється в кочівних імперіях, якими управляють з постійно змінюваного місця по степах намету Великого хана. У більш витриманій формі ця парадигма притаманна середньовічним європейським монархіям, котрі не мали чітко окресленої столиці, а її роль виконувало кілька важливих градів, де навперемінно перебував володар, скріплюючи своєю присутністю відчуття єдиності держави в різних її частинах.
Це змінилось тільки-но з настанням нового часу, призвівши зокрема до утворення дворів в найрізноманітніших проявах, в тому числі і кількісних. Таким чином, коли глава держави вирушав у подорож — на місці залишались найважливіші управителі, щоб контролювати щораз чисельніші групи наставників репресивного апарату. Щораз більше столиця зосереджувалася в кабінетах, не залежно, чи головний суб’єкт влади є присутній на місці. Проголошенням цього тренду стало географічне відсепарування церкви від світської метрополії, розташованої у більш розвинутих частинах держав, в той час як місця релігійних предстоятелів залишались на старих місцях — знакових колисках державності. Явише дисперсії влади у більш модерній формі чітко проявляється у федераціях, згідно з принципом поза Головною Столицею появляється ряд менших столиць. Nolens volens це вирішення перегукується із середньовічним цісарством, в складі якого перебувало чимало напівзалежних утворень. Саме якраз Федеративну Республіку Німеччини можна і взяти за місток між старими та новими часами.
В статті підсумовується, що незалежно від імовірної вертикалі “делегування столичності”, мається справу із схильністю, концентрованою духом сучасного конституціоналізму, до фізикогеографічного (ландшафтного) поділу, що має виразно політикогеографічні результати, найважливіших суб’єктів Найвищої державної влади, якими згідно з вченням «триєдиної правно-політичної доктрини Лока та Монтеск’є» зокрема є: Глава держави, Парламент і Верховна юдикатура. Цей феномен проявився в Німеччині, Нідерландах, Чехії, Південній Африканській Республіці, як також у квазідержавному Європейському Союзі. Не виключено, що в майбутньому він набере більшого розмаху, бо, як відомо, praeterit figura huius mundi , а тому Автор передбачає, що, безперечно, нас чекатиме множення столиць до моменту, відповідно теорії Великого коливання, етап “мегаспрощення”, що призведе до повторного “ущільнення столичності”.