Przejdź do głównego menu Przejdź do sekcji głównej Przejdź do stopki

Artykuły

Tom 7 (2016)

Krótka historia polskiego sformalizowanego konstytucjonalizmu

  • Artur Ławniczak
Przesłane
28 kwietnia 2017
Opublikowane
28-04-2017

Abstrakt

A brief history of Polish formal constitutionalism


Polish constitutionalism already has a sufficiently long history. Sensu largo its beginning comes with the birth of the Polish state, because in the material sense constitution means a form of government. In the case of our state we can observe the evolution of the political system from patrimonial monarchy to noble democracy. In this phase of our history it is easy to find any juridical acts known as constitutions such as for example the Nihil novi constitution — the juridical foundation of limited monarchy. In the final years of I Rzeczpospolita Commonwealth we see the so-called Constitution of May 3, but in the reality the name of this legal act was the governmental law.
So the first complete constitutional act in our history was the Constitution of the Duchy of Warsaw, which was created by Napoleon in 1812. In 1815 Tsar Alexander I was the donator of the Kingdom of Poland and its Constitution. The latest example of our monarchical Carta Magna was the Act of November 5 — the renewal of the Kingdom of Poland on the part of German and Austrian emperors.
In 1921 Poland was already a republic with its own democratically written Ius Supremum. The Constitution from this year has democratic slogans, but later the ideological climate in Europe changed in the direction of the authoritative paradigm. One of the effects of this tendency was the Polish Constitution of 1935.
After the Second World War our country became the people’s democracy with juridical foundation in the form of the Constitution of 1952. In 1976, as a result of the change in the official Highest Law Poland entered the socialist democracy, annihilated from the legal
sphere by the amendment of 1989, which declared “democracy without an adjective”. Finally in 1997 there appeared the new Constitution as the juridical confirmation of a democratic state of law.


Коротка історія польського сформалізованого конституціоналізму


Польський конституціоналізм має вже досить довгу історію. Sensu largo починається вона разом з початком польської державності, оскільки у матеріально-правовому зна­ченні конституція уособлюється з політичним устроєм. Це виникає з того, що у ши­рокому розумінні цього поняття значення конституціоналізму є невід’ємно пов’язане з Польщею чи також іншою державністю навіть тоді коли надається у ній більшого значення праву.
У Польщі воно набирало значення разом з еволюцією державного ладу, яка вела до розвитку шляхетної демократії. Його ріст супроводжувався виникненням ряду юри­дично-нормативних актів, які часто називалися конституціями. Серед них слід і треба згадати Радомську nihil novi від 1505 р., яка була юридичним фундаментом обмеженої монархії перед Поділами Польщі. Перед її занепадом у 1767 р. з’явилися Кардинальні права, які становили передумови для названого конституцією Державного Закону від 1791 р., яке розглядається у вітчизняній літературі як перше польське і європейське інституалізоване Ius supremum, хоча можна притримуватися думки, що насправді цей юридично-нормативний акт означав закінчення на своїх початках національного етапу розвитку польського конституціоналізму.
Він перейшов на черговий етап свого розвитку тоді, коли у 1807 р. французький король надав у Дрездені першому у історії нашої держави юридичному документу найвищого рангу назву конституції, так что он повинен бути expressis verbis визнаним конституцією. Після закінчення Наполеонівських війн він був замінений на Консти­туцію Польського Королівства, авторства Олександра І. Третім і останнім документом цього типу у історії Польщі був створений Вільгельмом ІІ і Францом Йосифом І aкт від 5 листопада 1916 р., який слід визнати похоронним дзвоном конституційної монархії над Віслою.
Республіканізація державного ладу після поразки центральних держав сприяла тому, що головний закон від 1921 р. мав демоліберальний характер, що виражало пану­ючі у Європі після І світової війни настрої. Їх зміна у авторитарному напрямку знайшла у багатьох країнах своє віддзеркалення на конституційному просторі. Так також було у Польщі, де у 1935 р. появилась на світ Квітнева Конституція. Начебто у збірці, яка охоплює її, а також схожі з нею відповідники, вона являється найцікавішим плодом законодавчої думки, який послужив натхненням для декількох закордонних юристів, у тому також буцімто для французького, коли над Сеною V Республіка замінила ІV.
Натомість у Польській республіці після того, як вона попала під радянську сферу впливу прийшов час на виникнення Головного Закону, який відповідав тодішній стадії розвитку. Нею була Липнева Конституція від 1952 р., яка підтверджувала встановлення у Варшаві народної демократії. У 1976 р. внаслідок зміни записаних положень Найвищого Закону, вона перетворилась у соціалістичну демократію.
У свою чергу у 1990 р. підлягла трансформації у „безприкметникову” демократію, що знайшло своє відображення у новому Найвищому Законі від 1997 р. Воно відкрило новий етап у історії нашого конституційного розвитку, який принаймні у формально-правому вимірі надалі триває.