• Stosowanie dyrektywy Gazowej Unii Europejskiej do podmorskich części gazociągów importowych z państw trzecich – uwagi z punktu widzenia prawa międzynarodowego i Unijnego

Stosowanie dyrektywy Gazowej Unii Europejskiej do podmorskich części gazociągów importowych z państw trzecich – uwagi z punktu widzenia prawa międzynarodowego i Unijnego

Marek Szydło
Google Scholar Marek Szydło
Publikacja:

Abstrakt

Application of EU Gas Directive to maritime parts of gas pipelines from third countries: Some remarks from the standpoint of international law and EU law

Energy security of Poland and Ukraine requires that gas pipelines importing natural gas to European Union from third countries, including maritime parts of those pipelines, are subject to EU Third Energy Package, including the EU Gas Directive. The latter body of law aims to ensure precompetitive market environment with third party access to pipelines and ownership unbundling which is strongly favourable to market investments, consumer welfare and security of gas supplies. General international law and EU primary law, as they now stand, make it possible to extend the territorial jurisdiction of EU and, consequently, territorial scope of application of EU law, to some maritime areas belonging to EU Member States, i.e. territorial seas, exclusive economic zones and continental shelves. Thus, international law and primary EU law authorize the actions of EU institutions and EU Member States aiming at extension of EU Third Energy Package to maritime parts of import gas pipelines. It is to be regretted that recently adopted EU Directive 2019/692, amending EU Gas Directive, does not make use of those broader legal entitlements. In view of its specific provisions, EU Directive 2019/692 does not change current de facto derogation from EU Third Energy Package which import gas pipelines still enjoy.


Використання Газової директиви ЄС щодо приморських частин газопроводів із третіх країн-імпортерів: зауваження в призмі міжнародного права та законодавства Європейського Союзу

Для забезпечення ефективності енергетичної безпеки Польщі та України у сфері постачання газу справою стратегічного значення є правовий режим, який застосовують до газопроводів тих, що вже існують, і тих, що в процесі будівництва, за допомогою котрих природний газ транспортується або буде транспортуватися до Європейського Союзу із третіх країн, у власності яких одночасно перебувають свої морські відрізки газопроводів наприклад Nord Stream 1, Nord Stream 2, Turkish Stream, EastMed, Green Stream, Medgaz. Газ із третіх країн, який імпортують, або планують імпортувати газопроводами такого типу до ЄС також постачають або постачатимуть у якійсь частині і до України в межах реекспорту, який забезпечують деякі країни-члени ЄС, наприклад, Німеччина і Польща. З погляду безпеки постачання природного газу до ЄС та до України, а також з погляду розвитку конкурентності ринку газу в Європі, є справою вельми принциповою, щоб до морських частин цих газопроводів в якнайбільшому обсязі застосовували норми енергетичної директиви Європейського Союзу, тобто директива 2009/73. Адже ця директива містить багато правових вирішень, які мають змусити крани-члени ЄС та енергетичні компанії до такого алгоритму дій, котрі сприятимуть конкурентності на внутрішньому ринку ЄС буде ефективнішим з погляду безпеки постачання газу та більшої енергетичної інтеграції країн-членів наприклад, правило доступу третіх сторін до мережі, unbundling, регулювання тарифів у питанні під’єднання і доступу до мережі та тарифів для промисловості. Загальне міжнародне право, в тому числі Конвенція з морського права, а також загальні принципи права ЄС, що випливають із Договорів та мають вияв у рішеннях Суду ЄС TSUE, дозволяють, щоб закони енергетичного права ЄС, у тому числі директиви 2007/73, були застосовані в повному обсязі до морських відрізків газопроводів для транспортування імпортного газу з третіх країн до ЄС. Якщо конкретніше, це стосується морських відрізків газопроводів, розташованих у межах територіальних вод, виключної економічної зони та континентального шельфу країн-членів ЄС. На ці морські сфери поширюється – у визначеному порядку – юрисдикція країн-членів ЄС, та відповідно юрисдикція ЄС, і становлять вони територію ЄС в розумінні ст. 52 TUE і ст. 355 TFUE. На жаль, ці загальні принципи міжнародного права і права ЄС не знайшли свого безпосереднього віддзеркалення в нормах Газової директиви 2009/73 та в директиві із недавно внесеними змінами 2019/692. Директива 2009/73, в отриманому новому звучанні директиви 2019/692, дуже незначною мірою дозволяє на її застосування до морських відрізків газопроводів, що імпортують газ із третіх країн, що перебувають під юрисдикцією країн ЄС. Не варто також сподіватися, щоб практика використання директиви 2009/73 була такою, що цей акт справді застосовуватимуть у межах окреслених тут морських сфер країн-членів. Ймовірне застосування в цьому контексті директиви 2009/73 насправді було б певним регулятивним викликом і вимагало б окресленого регулятивного зусилля. Проте, безперечно, це посприяло б конкурентності, безпеці постачання газу та економічній інтеграції в ЄС. Залишається тільки шкодувати, що з цього погляду енергетична солідарність у ЄС не здатна переважити індивідуальні інтереси деяких країн-членів у збереженні statusquo, тобто в дотриманні в цій справі своєрідного законодавчого вакууму.

Pobierz artykuł PDF

Zamierzasz pobrać artykuł darmowy. Tutaj znajdziesz informacje o zasadach pobierania darmowych artykułów z bazy.