Zagadnienia prawa zwyczajowego w badaniach Andrija Jakowliwa

Abstrakt

The issues of customary law in Andriy Yakovliv’s researches

Andriy Yakovliv 1872–1955 was a well-known law and history researcher, social activist and politician, one of the founders of Ukrainian legal science in the Diaspora, and a prominent representative of Ukrainian legal thought in the 20th century. During the Ukrainian Revolution of 1917–1921 he showed his political and administrative skills in important positions in the power system of the Ukrainian state. After its fall, he led a political and scholarly activity in exile in Czechoslovakia and the Republic of Poland, and after World War II in Belgium and the United States. Among Yakovliv’s scientific considerations on the subject of law, special attention is deserved by the problems of customary law. These researches are reflected in his numerous works.
Customary law issues in Yakovliv’s research can be divided into three main blocks: the concept and nature of customary law; form of legal customs; organization and activity of customary law courts. He systematized the existing approaches to understanding the customary law into three groups: mechanical decisive in the context of the legal nature of the custom is a fact of uniform and long-standing observance of a certain type of behavior; spiritualistic they recognize the primacy of legal custom internal standing;mixed concurrently importance of both factors – implementation and recognition of legal customs.

Проблеми звичаєвого права у дослідженнях Андрія Яковліва

Визначним представником української правової думки ХХ століття є Андрій Яковлів 1872–1955 – відомий дослідник права та його історії, суспільний дія і політик, один із засновників української юридичної науки в діаспорі. Він народився у Чигирині – давній козацькій столиці, а навчався у Київському і Тартуському університетах. Провадив правничу діяльність у публічній адміністрації та адвокатурі. Під час української революції 1917–1921 проявив політичні й адміністративні здібності на важливих посадах у системі влади Української держави. Після її падіння продовжував політичну і наукову діяльність в еміграції у Чехословаччині та Польщі, а по завершенні ІІ світової війни – у Бельгії і США.
Серед його наукових роздумів на правову тематику особливої уваги заслуговують проблеми звичаєвого права. Ці рефлексії відображені у його працях «Українське право» «Про копні суди на Україні», «Околиці округи копних судів XVI – XVIII ст. на Україні», «До питання про ґенезу копних судів на Україні», «Впливи старочеського права на право україно-литовської доби XV–XVI ст.», «Українські народні приказки та звичаєве право», «Das deutsche Recht in der Ukraine und seine Einflüsse auf das ukrainische Recht im XVI–XVIII Jahrhundert», «Цивільне право», «Український кодекс 1743 року «Права, по которым судится малороссійскій народ»: його історія, джерела та систематичний виклад змісту» та ін. Хоча більшість із названих праць вчений написав у еміграції, вони сповнені глибини та ретельності аналітичних висновків.
Проблеми звичаєвого права у дослідженнях А. Яковліва можна поділити на три основні блоки: поняття та характер звичаєвого права; форма правових звичаїв; організація та здійснення звичаєвого судочинства. Вчений підтримував думку про те, що питання звичаєвого права належить до найбільш складних проблем юридичної науки. Аналізуючи існуючі підходи до розуміння правового звичаю, А. Яковлів систематизував їх у три групи: механічні вирішальним у контексті правової природи звичаю є сам факт одноманітного та довготривалого дотримання певного типу поведінки; спіритуалістичні визнають пріоритет внутрішнього становлення правового звичаю; змішані констатують однакову важливість як реалізації, так і визнання правових звичаїв.
На підставі аналізу документів і архівних матеріалів про діяльність українських громадських судів, А. Яковлів дійшов до висновку про те, що не тільки судді, але і сторони та публіка під час судового розгляду демонстрували великі знання з українського звичаєвого права. Вони часто цитували норми звичаєвого права, передаючи їх зміст у стислих реченнях. Шляхом постійного використання протягом тривалого періоду ці речення трасформувалися у короткі, але виразні та яскраві мовні формули, у яких скристалізувалися основні принципи звичаєвого права та народної правосвідомості. Ці правові формулювання згодом увійшли до загального використання українського народу та стали приказками й іншими пареміями.
Для систем звичаєвого права є характерними спеціальні органи правозастосування – так звані суди звичаєвого права. В історії українського звичаєвого права такими органами були копні, козацькі та інші суди, діяльність яких забезпечувала юридичну чинність його норм. А. Яковлів досліджував різні аспекти українського звичаєвого судочинства, однак основним предметом його досліджень у згаданому напрямі були копні суди – колегіальні судові органи сільських громад, які функціонували на українських і білоруських землях у XIV – XVIII ст. Вчений проаналізу вав походження копних судів, копні округи, особливості устрою та процесу копного судочинства.