The coordination of anti-crisis policy in the EU

Abstract

Koordynacja polityki antykryzysowej w UE

Od 2008 r. Unia Europejska przeżywa najpoważniejszy kryzys, a obecna sytuacja w strefie euro jest daleka od stabilnej. Kryzys w strefie euro okazał się nie tylko kryzysem gospodarek państw członkowskich Grecji, Irlandii, Hiszpanii i Portugalii, lecz także kryzysem mecha­nizmu integracji. Kryzys w strefie euro połączył się ze współczesnym kryzysem uchodźców. Dla opracowania skutecznych metod walki z kryzysem i zapobiegania przyszłym kryzysom obecne reformy powinny obejmować nie tylko zmiany w polityce poszczególnych państw członkowskich, lecz także w mechanizmie integracji europejskiej. W szczególności dotyczy to polityki gospodarczej, wzniesionej na poziom instytucji UE, która wpływa na politykę gospodarczą poszczególnych państw członkowskich. Tak więc głównym celem tego artykułu jest odpowiedź na pytanie, jakie zmiany powinny być dokonane w UE u jej państw człon­kowskich, żeby przezwyciężyć obecny kryzys i zapobiec jego wystąpieniu w przyszłości. Do­świadczenie czerpane ze współczesnego kryzysu strefy euro powinno doprowadzić do zmian instytucjonalnych UE, żeby zapewnić lepszą koordynację polityki antykryzysowej pomiędzy państwami członkowskimi.
Ogólnie biorąc, dotychczasowe doświadczenie wskazuje na to, że walka z kryzysem w UE powinna być realizowana za pośrednictwem efektywnej koordynacji pomiędzy państwami członkowskimi. Taka strategia może być stosowana zarówno wobec kryzysu uchodźców, jak i wobec kryzysu gospodarczego w strefie euro. Jednak do tej pory rozwiązania UE wydają się zbyt ogólne, żeby osiągnąć skuteczną koordynację pomiędzy państwami członkowskimi. Jeśli chodzi o kryzys gospodarczy, przede wszystkim polityka finansowa powinna zapewnić odpo­wiednią regulację i nadzór nad rynkami finansowymi. Propozycja powołania unii bankowej powinna minimalizować potencjalne koszty błędów bankowych i interwencji finansowych w życie mieszkańców państw członkowskich, dlatego powinna ona obejmować co najmniej trzy elementy: nadzór, wydawanie zezwoleń i wspólną ochronę finansową. Prawdopodob­nie prawdziwa unia bankowa w strefie euro będzie nieefektywna, dopóki nie będzie jej to­warzyszyć koordynacja polityki gospodarczej i unia fiskalna pomiędzy partnerami. Dwie najważniejsze polityki gospodarcze: polityka monetarna i fiskalna powinny być skoordy­nowane, żeby zapobiec finansowym kryzysom w przyszłości i lepiej reagować na szerokie spektrum wskaźników stabilności makrofinansowej. Polityka strukturalna nakierowana jest na zapobieganie kryzysowi finansowemu, osiąganie znacznej elastyczności rynków, żeby zapewnić stan, gdy wskaźniki makroekonomiczne pozostają stabilne. Może to obejmować działania na rynku pracy zwiększenie jego elastyczności, interwencje na rynku produktów w przypadku wysoko wartościowych branży przemysłu, wspieranie bilansu płatniczego. Koordynacja fiskalna nie musi oznaczać całkowitej unifikacji wszystkich budżetów naro­dowych w jeden budżet ponadnarodowy. Skoordynowana polityka fiskalna może obejmo­wać tylko niektóre standardy fiskalne oraz wspólne zasady, które będą dotyczyć wydatków w przypadku spadku gospodarczego. Taka koordynacja pomoże uniknąć stosowania kontro­wersyjnych środków i negatywnych czynników zewnętrznych oraz zapewnić odpowiednią politykę stabilizacji dochodu dla całej strefy euro. Wszystkie te działania pomogą zapobiec przyszłym kryzysom w strefie euro, jednak nawet najlepszy system prewencyjny może okazać się nieskuteczny. Rozporządzenie antykryzysowe w strefie euro jest zestawem wskaźników dla państw członkowskich, dotyczących wyjścia ze współczesnego kryzysu. Rozporządzenie antykryzysowe nie zawiera konkretnych dat wystąpienia z kryzysu dla wszystkich państw, a raczej określa kierunek następnych kroków i warunków, jakie muszą zostać spełnione. Może się wydawać, że kryzys w strefie euro został całkowicie rozwiązany i nie powtórzy się w przyszłości, jeśli zostaną dokonane zmiany ram instytucjonalnych UE, co zapewni lepszą koordynację partnerskich polityk gospodarczych. Wszystkie zaproponowane reformy i kroki, które mają przeciwdziałać kryzysowi w strefie euro, są komplementarne: integracja mone­tarna wymaga węższej integracji fiskalnej, polityki pomocy finansowej Europejskiego Banku Centralnego są zdefiniowane w bardzo wyraźnych granicach, integracja fiskalna wymaga powołania unii bankowej. W ogóle, UE powinna wprowadzić rząd gospodarczy w tej czy innej postaci, który będzie w stanie skutecznie koordynować politykę fiskalną z polityką mo­netarną Europejskiego Banku Centralnego. W przyszłości tylko pod warunkiem poprawnego połączenia monetarnej polityki Europejskiego Banku Centralnego z politykami fiskalnymi państw członkowskich będzie możliwe wprowadzenie efektywnego mechanizmu, który bę­dzie przeciwdziałać spadkowi gospodarczemu w państwach członkowskich i regulować go.

Координація антикризової політики у ЄС

Від 2008 р. Європейський Союз переживав найбільш сувору кризу, а теперішня ситуа­ція у Єврозоні далека від стабільної. Криза Єврозони виявилась бути не лише кризою економік країн-членів Греції, Ірландії, Іспанії і Португалії, але також кризою механізму інтеграції. Криза у Єврозоні поєдналась з останньою кризою біженців. Щоб розвинути ефективні методи боротьби з кризою і запобігти майбутнім зривам, тепе­рішні реформи повинні покривати не лише зміни у політиці окремих країн-членів, але також у механізмі Європейської інтеграції. Особливо це стосується економічної політики, винесеної на рівень інститутів ЄС, яка впливає на економічну політику окремих країн-членів. Таким чином головною метою статті є відповідь на питання, які зміни повинні бути зроблені у ЄС і її країнах-членах щоб здолати теперішню кризу і запобігти її появі у майбутньому. Уроки, які ми почерпнули з сучасної кризи Єврозони повинні привести до інституційних змін ЄС, щоб забезпечити кращу ко­ординацію антикризової політики поміж країнами-членами.
У цілому попередній досвід вказує на те, що боротьба з кризою в ЄС повинна здійснюватися за посередництвом ефективної координації поміж країнами-членами. Цю стратегію можна застосувати, як до кризи біженців, так і до економічної кризи у Єврозоні. Проте до цих пір пропозиції ЄС здаються бути занадто загальними, щоб досягнути ефективного координування поміж країнами-членами. Якщо мова йде про економічну кризу, передусім фінансова політика повинна забезпечити відповідне регулювання і нагляд за фінансовими ринками. Запропонований союз банків у Єв­розоні повинен мінімізувати кошти можливих банківських невдач та фінансового втручання в життя мешканців країн-членів, тому він повинен включати щонайменше три елементи: нагляд, видання дозволів і спільну фінансову заслону. Справжній бан­ківський союз у Єврозоні, мабуть, буде непрацездатним, поки його не буде супрово­джувати координування економічної політики і фіскальний союз поміж партнерами. Дві найважливіші економічні політики: монетарна і фіскальна політика повинні бути координовані, щоб запобігти фінансовим кризам у майбутньому і краще реагувати на широкий спектр показників макрофінансової стабільності. Структурна політика, спрямована також на запобігання фінансовій кризі, досягаючи значної гнучкості ринків, щоб запевнити стан, коли макроекономічні показники залишатимуться ста­більними. Це може включати дії на трудовому ринкузбільшення його гнучкості, втручання у продуктовий ринок у випадку цінних галузей промисловості, під­тримку платіжного балансу. Фіскальна координація не обов’язково означає загальну уніфікацію всіх національних бюджетів у один наднаціональний бюджет. Скоорди­нована фіскальна політика може включати деякі фіскальні стандарти, а також спільні правила, які б стосувалися видатків у випадку економічного спадку. Така коорди­нація допоможе уникнути суперечливих заходів і негативних зовнішніх чинників, а також забезпечить відповідну політику стабілізації доходу для всієї Єврозони. Всі ці типи дій допоможуть запобігти майбутнім кризам у Єврозоні, але навіть найкраща система протидії кризі може зазнати невдачі. Антикризова резолюція у Єврозоні є дороговказом для країн-членів, щодо шляху виходу з сучасної кризи. Антикри­зова резолюція не включає оголошення фіксованих дат виходу з кризи для усіх країн, але скоріш визначає напрямок наступних кроків і умов, які треба виконати. Може здатися, що ця криза Єврозони була повністю вирішена і не повториться у майбут­ньому, якщо будуть здійснені зміни інституційних рамок ЄС, що забезпечить краще координування партнерських економічних політик. Всі запропоновані реформи і кроки, які мають протидіяти кризі у Єврозоні є взаємодоповнюючими: монетарна інтеграція вимагає більш вузької фіскальної інтеграції, політики фінансової допомоги Європейського Центрального Банку визначена у дуже чітких межах, фіскальна інтеграція вимагає банківського союзу. У загальному і в цілому ЄС повинен ввести у тій чи іншій формі економічний уряд, який буде здатний ефективно координувати фіскальну політику з монетарною політикою Європейського Центрального Банку. У майбутньому тільки за умов правильного поєднання монетарної політики Євро­пейського Центрального Банку та фіскальних політик країн-членів буде можливим вести ефективний механізм, який запобігатиме і коригуватиме економічний спадок у країнах-членах.