Суб’єкти суверенної державної влади в Німеччині у ХХ ст.
У різних країнах, у тому числі й у Німеччині, суб’єкти, що здійснюють суверенну владу, поділяються на три види: теократичні, номократичні та антропократичні. Чи то в конституційному аспекті, чи то на практиці державного устрою ці три фунда- ментальні ідеї визначення Суверена зазвичай синтезуються. Зокрема, остання з них за арістотелевою системою також набуває потрійного виміру, при цьому в ХІХ–ХХ ст. антропократія в площині офіційних декларацій проявляється у монархічній та народовладній формах, однак аристократичний її елемент ані трохи не зазнав анігіляції.
У формулах державного ладу, представлених у трьох німецьких конституціях: 1871, 1919 і 1949 років, можемо знайти елементи всіх трьох вище наведених концеп- цій суверенної влади. Сам факт ухвалення основного закону свідчить про вагу, яку надають праву. Та це не повинно викликати здивування у Німеччині, в країні, де саме сформовано бачення Правової держави. Отож нічого дивного, що в першій формалі- зованій загальнонімецькій Конституції, державна верхівка, яка її прийняла, зо- бов’язалась до «захисту союзної території і чинного в ній закону». Не зважаючи на різні пізніші ускладнення ситуації, Rechtsstaat Правова держава, будучи уособлен- ням парадигми устрою, зуміла зберегти належний статус. Нині чинний основний за- кон виразніше, ніж це було в попередньому законі, підкреслює верховенство права, котре згідно з ст. 20 має пов’язувати всі три гілки державної влади.
В антропократичній площині спостерігаємо в Німеччині змагання між монар- хічним та демократичним принципами. На початку перший мав перевагу – природну в ситуації октроювання першої Конституції Райху. Тим не менше легітимність її ав- тора, згідно з цісарською традицією, була подвійною: як і такою, що виходила із вер- хів, так і такою, що виходила із низів, тим самим анонсуючи перемогу останньої в ХХ столітті. Найкраще цьому посприяв факт позбавлення трону Вільгельма ІІ, що змінив ситуацію і призвів у 1919 р. до конституційного тріумфу принципу суверен- ності народу, котрий не похитнули навіть нацисти, прийшовши до влади. Хоч Гітлер як Вождь і Канцлер зосередив у своїх руках ще більше повноважень, ніж «тільки» президент Гінденбурґ. А оскільки того останнього називали Ersatzkaiser, то тим бі- льше це стосується Führera. Це означає, що в 20-ті, 30-ті та у першій половині 40-х років маємо справу із фактичною монократизацією німецького політичного ладу без офіційного повернення до монархічної ідеї. Не сталось цього і після ІІ Світової війни, не зважаючи на збереження в політичному ладі інституції Президента та Канцлера, що тільки свідчить про наступне: монократичність німецького політичного ладу на- міцно ввійшла в конституційну традицію Німеччини. У Конституції 1949 року, а точніше в Основному Законі Grtundgesetz, знову підкреслюється важливість демократії з чітким зазначенням відокремленості «похід- ної від народу» інституційної влади, що призводить до рішучого обстоювання пред-ставницької демократії, передусім інституціолізованих у таких суб’єктах як Бундес-таґ, Президент і Канцлер. Попри сильну позицію Канцлера, Федеративна Республіка Німеччини зараховується до парламентської демократії, у зв’язку з чим можна вва- жати, що там функціонує парламентократія. А це означає, що аристократичний чин-ник, не дивлячись на те, що expressis verbis законодавець уникає згадки про його міс- це, дуже добре функціонує. Співіснування в матеріальній конституції ФРН монокра- тичної основи із аристократичною і народовладдям означає, що він становить собою втілення концепції змішаної системи Арістотеля та Полібія. Якщо йдеться про божественний фактор, то в перших двох конституціях він відсутній, проте в тексті третьої появляється слово Бог, перед яким має відповідати німецький народ. У Конституції Бог є позбавлений будь-яких традиційних контурів, які вказували б на християнську традицію. Така «теїзація» Конституції релативізує значення позитивного права, в тому числі і Конституції, а також нагадує про певні споконвічні принципи, які залишаються незмінними, на відміну від закону, який створюють люди.
Subjects of sovereign state power in XX century Germany
There are three kinds of subjects which realized the idea of sovereign power: theocratic, nomocratic and anthropocratic. In german constitutions from 1871, 1919 and 1949 we can find the references to these conceptions.
The existence of written constitution is evident proof of importance of Rechtstaat principle. German version of Rule of Law dogma is still present in any Carta Magna. In the last version of legal and positive Ius Supremum the ruling of law is accented through declaration, that all three branches of power are subordinated exactly to law.
In anthropocratic dimension we observe in modern Germany the rivalry between monarchic and democratic principles. This first in the beginning is more important, but in 1919 empire was abandoned and in the official ideology commenced the domination of slogan of people’s sovereignty. Also in the time of so called Third Reich nation still is the source of power in theoretical area, though it is necessary to underline the practical monocratisation of political system. In 1949 once again in Grundgesetz was accented the democracy.
God is absent in the first and the second of constitutions, but in the third He exists as the Subject, before which the Nation is responsible. It means, that legislator partially takes a relativist position in the aspect of significance of positive law in the comparison with divine right.