История и чувства в «женском письме» (Cвоеручные записки Наталии Борисовны Долгорукой)

Abstrakt

History and feelings in “feminine writing”Self-made Notes of Natalie Dolgoroukaya

The analysis of women’s memoirs, which unite peculiarly the history and feelings, complete the image of an epoch, written by men-politicians, men-historians and writers, and is of great scientific interest. Women’s nature, a priori assuming the sacralization of feelings as only one possible prism of the reception of a fact, so vividly embodied in a confessional genre, defines a “special reading” of the history in the first Russian women’s memoirs Self-made Notes of Natalie Dolgoroukaya Своеручные записки Наталии Борисовны Долгорукой, 1767. “Feminine writing” interprets life as a love story. This feeling that has become a synonym of life, allowed the memoirist to see beyond the outer sings of an epoch some eternal truths both national, predefined by the mental nature of Russians, and universal, proving that a feminine view succumbing a masculine one in the historically accurate description of the facts, appears as deeper in the intuitive, sensual comprehension of timeless truths that provide a clue to the code of the epoch. So, feelings apparently obscuring the history expand the score of its vision by personal emotions, enriching the image of facts constituting a historical event.



Історія і почуття в «жіночому письмі» Своеручныe записки Наталии Борисовны Долгорукой

Аналіз жіночої мемуаристики, що своєрідно об’єднала історію і почуття, доповнює картину епохи, написану чоловіками-політиками, чоловіками-істориками та письменниками, і має значний науковий інтерес. Жіноча природа, a priori передбачає сакралізацію почуттів як єдино можливої призми сприйняття події, що настільки яскраво втілена в сповідальних жанрах, визначає особливе «прочитання» історії в перших російських жіночих мемуарах Своеручных записках Наталии Борисовны Долгорукой 1767. «Жіноче письмо» фіксує тлумачення життя як історії кохання. Саме це почуття, що стало синонімом усього життя, дозволило мемуаристиці побачити за зовнішніми знаками часу якісь вічні істини, як національні, зумовлені ментальною природою росіян, так і загальнолюдські, доводячи, що «жіночий» погляд, поступаючись чоловічому в історичній конкретності опису фактів, виявляється більш глибинним в інтуїтивному, чуттєвому осягненні неминущих істин, що дають ключ до коду епохи. Так почуття, здавалося б, затуляючи історію, розширюють рамки її бачення, збагачуючи особистісним переживанням зображення фактів, що складають історичну подію.